Суть богослужіння до Божого Милосердя

Послання св. с. Фаустини приносить богослужіння до Божого Милосердя у нових формах. Його суттю є позиція довіри Богу і милосердя до ближніх.

Довіра у цьому богослужінні розуміється як внутрішня позиція до Бога, яка виражається у виконанні Його волі. Таку позицію формує ряд цнот, з яких найважливіші: віра, надія і любов, а також покора і покаяння. Довіра зростає від пізнання таємниці милосердної любові Бога до людини. Вона не є емоційною позицією, почуттям чи інтелектуальним актом визнання правдою існування Бога, це життєва позиція людини до милосердного Бога, що проявляється у виконанні Його волі. Слова: Ісусе, вірю Тобі – на підписі ікони – це відповідь людини на пізнання таємниці Божого милосердя і її досвіду у власному житті.

Довіра у суті богослужіння до Божого Милосердя настільки важлива, що без неї не може бути мови про культ Божого Милосердя, якого бажав собі Ісус. Кожна з форм культу, переданих с. Фаустиною тільки тоді буде аутентичним актом богослужіння до Божого Милосердя і принесе очікувані плоди (в т.ч. виконання обітниць Ісуса), якщо буде випливати з позиції внутрішньої довіри до Бога. Довіра є настільки важливим актом богослужіння до Божого Милосердя, що вже вона сама, без практики конкретних форм культу, гарантує досягнення милостей, пов’язаних загальними обітницями, які Ісус пов’язав з цим богослужінням. «Милості від Мого милосердя, – сказав, – черпаються однією посудиною, і нею є довіра. Чим більше повірить душа, тим більше отримає» (Щ. 1578).

Милосердя до ближніх – поряд з довірою – це другий важливий елемент цього богослужіння. «Милосердним до ближніх потрібно бути завжди і всюди, - нагадує Ісус через с. Фаустину, – це основний християнський обов’язок – не можеш від цього ні відсторонитись, ні відмовитись, ні зректися. Даю тобі три способи прояву милосердя до ближніх: перший – дія, другий – слово, третій – молитва; ці три рівні містять в собі все милосердя і вони є беззаперечним доказом любові до Мене. Таким чином душа прославляє і віддає шану Моєму милосердю» (Щ. 742). Ісус прагне, щоб його шанувальники здійснили протягом дня хоча б один акт милосердя до ближніх з любові до Нього через добру дію, слово або молитву. Він також пояснив, що більшу заслугу має милосердя до душі і додав, що на це не потрібно матеріальних засобів. Милосердя може і повинна проявляти кожна людина. Це вимога, яку перед кожним похрещеним ставить Євангеліє. Завдяки цьому богослужіння до Божого Милосердя не має святенницького характеру, але є глибоко прожитою  позицією християнського життя.

Ікона Божого Милосердя

Її виникнення пов’язане з одкровенням, яке мала с. Фаустина в келії полоцького монастиря 22 лютого 1931 року. «Ввечері, коли я була у келії, - записала, - побачила Ісуса в білому одязі. Одна рука піднесена для благословення, а друга торкалася вбрання на грудях. З привідхиленого вбрання виходили два великих промені, один червоний, а другий блідий (…) За мить Ісус сказав мені: «Намалюй ікону по образу, який бачиш, з написом: «Ісусе, вірю Тобі»  (Щ. 47).
Ікона представляє Христа розп’ятого і воскреслого, який ціною власних страждань приносить людині мир і спасіння через відпущення гріхів, а також усю милість і дари. Характерні для цієї ікони два промені: червоний і блідий. Ісус, запитаний про їх значення, пояснив: «Ці два промені означають кров і воду; блідий промінь означає воду, яка виправдовує душі; червоний промінь означає кров, яка є життям душ» (Щ. 299). Ці два промені означають перед усім святі таїнства. «Щасливий, - сказав Ісус, – хто в їх тіні жити буде, бо не сягне його справедлива рука Бога» (Щ. 299). Відповіддю на ці дари Божого милосердя повинна бути позиція довіри, тому у підписі ікони слова: Ісусе, вірю Тобі. Ікона, яка зображає милосердя Бога до людини є водночас знаком, що нагадує євангельський заклик до активної любові до ближнього. Отже, культ ікони Ісуса Милосердного полягає на молитві довіри поєднаної з милосердними діями до ближніх.
До такого розуміння пошанування образу Ісус прив’язав окремі обітниці. «Душа, яка буде поклонятись даному образу, не загине» (Щ. 48), - сказав він, а, отже, дав обітницю спасіння, а також обітницю значних досягнень на шляху до християнської досконалості, – «перемога над ворогами душі і милість щасливої смерті» (Щ. 48). Ісус не обмежив своєї щедрості цими окремими милостями, оскільки сказав: «Даю людям посудину, з якою вони повинні приходити по милість з джерела Милосердя. Цією посудиною є ця ікона з написом: «Ісусе, вірю Тобі» (Щ. 327). «Через цей образ даватиму багато милості для душ» (Щ. 570).
Перша ікона Ісуса Милосердного була намальована у Вільнюсі у 1934 році в майстерні Євгеніуша Казимирівського під безпосереднім керівництвом с. Фаустини. До публічного поклоніння вона була виставлена вперше в святині Матері Божої Милосердя в Острій Брамі у першу неділю після Великодня 26-28 квітня 1935 року. Сьогодні ця ікона приймає шану в костьолі Святого Духа у Вільнюсі.
Однак в усьому світі стала відомою ікона пензля Адольфа Хили, пожертвувана до чернечої каплиці у Кракові-Лагевніках як дар за спасіння сім’ї під час військових подій.  Так були виконані слова Ісуса, сказані с. Фаустині при першій появі образу: «Хочу, щоб цей образ шанувався в вашій каплиці і в усьому світі» (Щ. 47)

Свято Божого Милосердя

«Хочу, щоб перша неділя після Великодня була святом Милосердя» (Щ. 299), - сказав Ісус с. Фаустині. Говорив про це бажання аж 14 разів, визначаючи не тільки місце цього свята у літургійному календарі, але також мету його встановлення, спосіб підготовки та святкування.
«Душі гинуть не зважаючи на мої гіркі страждання, - сказав Ісус, вказуючи на причину встановлення свята, - даю їм останній шанс для порятунку, це свято Мого Милосердя. Якщо вони не вшанують Мого милосердя, згинуть на віки» (Щ. 965). Свято повинне бути днем особливої шани Богу у таємниці Його милосердя, яке є джерелом і мотивом усіх дій по відношенню до людини, а зокрема спокутування гріхів. Це також – з волі Божої – день особливої милості для всіх душ, а особливо для грішників, які найбільше потребують Божого милосердя. «Свято Милосердя, - казав Ісус, - походить від Мене заради втіхи всього світу»  (Щ. 1517).
«З цим днем, а вірніше – з Причастям прийнятим у цей день, пов’язана найбільша обітниця: повного відпущення вини та покарання» (Щ. 300). Ця милість є чимось значно більшим ніж повне відпущення гріхів. Тому що останнє полягає тільки на не покаранні за попередні, виконані гріхи, але не є відпущенням самої вини. Найособливіша милість є принципово більша, ніж милості шести таїнств, за винятком таїнства святого хрещення, тому що відпущення вини та кари є тільки сакраментальною милістю святого хрещення. Але в наведених обітницях Христос пов’язав відпущення вини і кари зі святим Причастям прийнятим у свято Милосердя (...). Це очевидно, що святе причастя повинне бути не тільки заслуженим, але повинне виконувати основні вимоги богослужіння до Милосердя (кс. I. Ружицький).

Ісус не обмежив своєї щедрості цією однією, хоча й настільки винятковою милістю, а обіцяв, що виливає ціле море милостей на душі, які наблизяться до джерела Милосердя, бо у цей день відкриті усі Божі канали, через які іде милість (Щ. 699). Значення цього свята полягає також у тому, що всі люди, навіть ті, які навертаються тільки у цей день, отримують усі ласки і земні блага, які Ісус приготував на це свято. Їх можуть отримати як окремі особи,  так і людські спільноти, достатньо тільки з великою довірою про це попросити.
Підготовкою до цього свята повинна бути новенна, що полягає на промовлянні 9 днів – починаючи з Великої П’ятниці – коронки до Божого Милосердя. Загальновідома також новенна, яку Ісус продиктував с. Фаустині для її власного використання. Прихожани можуть промовляти її з набожності. Натомість новенна з коронки до Божого Милосердя є підготовкою до свята, якого побажав собі Ісус і з яким пов’язав обітницю усіх милостей (Щ. 796).
Щодо способу святкування, то Ісус хоче, щоб в цей день образ Милосердя був публічно, тобто літургійно шанований і щоб священики говорили про Його глибоке милосердя, a всі чинили акти милосердної любові до ближніх і з довірою використовували таїнство єднання та Євхаристії.
Спонтанним чином паства віддавала особливу шану Милосердю у першу неділю після Великодня уже з часу ІІ світової війни. Офіційно це свято першим встановив в своїй єпархії   Краківський Митрополит Францішек кард. Махарський Листом на Великий Піст у 1985 році. Потім інші єпископи вводили це свято в своїх єпархіях. У 1995 році на прохання Єпископату Апостольська Столиця видала декрет, що дозволив святкування цього свята в усіх єпархіях Польщі при дотриманні літургійних традицій, що зобов’язують у цей день.

Коронка до Божого Милосердя

Спочатку:
Отче наш..., Радуйся, Маріє..., Вірую в Бога...

На великих зернятах (1 раз):
Отче Предвічний, жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество
улюбленого Сина Твого,
a Господа нашого Ісуса Христа
на ублагання за гріхи наші і цілого світу.

На малих зернятах (10 раз):
Заради Його тяжких страждань будь милосердним до нас і цілого світу.

Закінчення (3 рази):
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас і весь світ.

У Вільнюсі 13 вересня 1935 року с. Фаустина бачила янгола, який прийшов покарати землю за гріхи. Коли вона побачила цей знак гніву Божого, почала просити янгола, щоб трохи почекав, а світ здійснить покаяння. В якийсь момент вона стала перед величчю Святої Трійці і тоді не сміла повторити свого прохання. Але коли відчула у своїй душі силу милості Ісуса, почала молитися про себе і побачила, що покарання від землі було відведене. На другий день, коли вона була у каплиці, Ісус ще раз нагадав їй ці слова і детально розповів, як потрібно промовляти цю молитву на звичайних зернятах вервиці.
В цій молитві ми жертвуємо Богу Отцю: Тіло і Кров, Душу і Божество Ісуса Христа, Його Божу і Людську Сутність. Повторюючи слова улюбленого Твого Сина – звертаємось до цієї любові, яку Бог Отець дарує Своєму Сину, а в Ньому і всім Людям, а отже ми вдаємося до найсильнішого мотиву, щоб бути почутими Богом.
Слова «заради Його тяжких страждань» не означають звернення до розп’яття Ісуса на хресті, а – як говорить вірність літері та духу богослужіння до Божого Милосердя – до милосердної любові, яку дарує нам Бог Отець і Син. Отже, ми хочемо, щоб тяжкі страждання Божого Сина не були даремними, і принесли плоди в наше життя і життя всіх людей.
В коронці ми просимо про милосердя для нас і всього світу. Займенник нас означає особу, яка промовляє цю молитву,  і всіх, за кого вона хоче і зобов’язана молитися. Натомість весь світ – це всі люди, що живуть на землі і душі, які перебувають у чистилищі.
Ісус в кільканадцяти одкровеннях показував значення та ефективність цієї молитви, і передав обітниці, які до неї прив’язав. «Тому, хто промовляє дану коронку, Мені буде завгодно дати все, про що мене просити будуть» (Щ. 1541), - сказав він с. Фаустині, додаючи: «якщо це (...) буде відповідати Моїй волі» (Щ. 1731). Воля Божа є для людини самим милосердям, тому усе, що їй не відповідає є зле або шкідливе, і тому не може бути найдобрішим Богом надане. Окремі обітниці стосуються години смерті: щасливої милості і спокійної смерті. Її отримають не тільки ті, які самі промовляють коронку, але також помираючі, при яких інші її словами будуть молитися. «Священики, – сказав Ісус, - будуть [її] давати грішникам як останню надію на порятунок; хоч би грішник був найзакореніліший,  якщо тільки раз він промовить цю коронку, він удостоїться милості від безкінечного Мого милосердя» (Щ. 687). Хоча б раз, але в дусі богослужіння до Божого Милосердя, а , отже, з позиції довіри, покори і щирого та глибокого  розкаяння за гріхи. Промовляння коронки як зовнішній прояв внутрішньої позиції повинен відзначатись  терплячістю, бо Ісус ніде не сказав – крім милості хорошої смерті – що буде почутим після одноразового промовляння цієї молитви.

Коронка – поряд з актом: «Ісусе, вірю Тобі» - є найбільш відомою молитвою до Божого Милосердя. Вона перекладена навіть на африканські  діалекти і промовляється в усіх частинах світу. 

Година Милосердя

«О третій годині,  - сказав Ісус с. Фаустині у жовтні 1937 року у Кракові, - благай Мого милосердя особливо для грішників і хоча б ненадовго заглиблюйся у Моє страждання, зокрема, в Мою самотність в час смерті. Це година великого милосердя для всього світу» (Щ. 1320). Така історія виникнення культу Божого Милосердя. Кілька місяців пізніше Ісус повторив дану вимогу, пояснюючи її мету, обітниці пов’язані з практикою молитви у цей час і способи її вшановування.

Година Милосердя – це форма культу, в якій ми вшановуємо момент смерті Ісуса на хресті (1500), коли сталася милість для всього світу – милосердя перемогло справедливість (Щ. 1572). Мова йде не про годину часу - 60 хвилин молитви – а про молитву в момент, коли годинник б’є третю годину (Щ. 1572), тобто в момент смерті Ісуса на Кальварії. Цю форму культу Божого Милосердя можна практикувати не тільки у Велику П’ятницю, чи кожну п’ятницю, а щоденно. Це привілейований час в богослужіннях до Божого Милосердя.

Ісус хоче, щоб в цей час хоча б на коротку мить розділити його тяжкі страждання, в яких найповніше відкривається таємниця Його милосердя. Її пізнання веде до молитви вшанування і вдячності, а також благання про необхідну милість для всього світу, а особливо для грішників, бо в цей момент [милосердя] відкрите настіж для будь-якої душі.

З молитвою в годину Милосердя Ісус пов’язав обітницю всіх милостей. «В цей час, – сказав він, - нічого не відмовлю душі, яка Мене попросить через Моє страждання» (Щ. 1320). «В цей час попросиш все для себе та для інших» (Щ. 1572). Отже, Христос поставив три умови необхідні для виконання обітниць: молитва повинна читатись о 300 годині по полудню, повинна бути адресована Ісусу, і в ній повинно говоритись про значення і заслуги Його страждань. Крім того потрібно також зазначити, що об’єкт молитви повинен відповідати волі Божій, а сама молитва повинна бути сповнена віри, тверда і поєднана з милосердними вчинками, що є умовою справжнього богослужіння до Милосердя Божого.

Ісус також дав вказівки щодо способів молитви в годину Милосердя: «Намагайся в цю годину, - сказав він, - здійснювати хресний хід, наскільки тобі це дозволять обов’язки; а якщо не можеш здійснити хресного ходу, то принаймні зайди на мить до каплиці і вшануй Моє Серце, яке сповнене милосердя в Святому Причасті; а якщо не можеш піти до каплиці, заглибся в молитву там, де ти є, хоча б на коротку мить» (Щ. 1572).

Година Милосердя стає щоденним часом молитви апостолів Божого Милосердя на будь-якій географічній ширині. Тому віруючі ніби безперервно в молитві поєднуються з Ісусом, помираючим на хресті і – виконуючи Його прохання – благають про милосердя Боже для світу, а особливо для грішників. 

Поширення вшанування Милосердя

Серед нових форм культу Божого Милосердя переданих с. Фаустиною, називається також поширення вшанування Милосердя, оскільки і з цим видом богослужіння пов’язані обітниці Ісуса, адресовані усім людям, які здійснюють цю практику.

Ісус не описав детально способів поширення вшанування Милосердя, але досконалий приклад апостольства залишив в житті с. Фаустини. В ньому перш за все мова йде про поширення вшанування Милосердя підтвердженням життя в дусі повної довіри Богу, тобто виконання його волі і милосердя до ближніх. Але не можна цим обмежуватись, потрібно словом закликати світ до Милосердя і пробуджувати у людях довіру. Ісус багато разів на сторінках Щоденника закликає говорити правду про милосердну любов Бога до людини, щоб кожен міг скористатись з часу і дарів милосердя на землі і отримати спасіння. «О, якби грішники знали Моє милосердя, - відкрився Ісус с. Фаустині, - не гинула б їх така велика кількість. Говори грішним душам, щоб не боялися наблизитись до Мене, говори про Моє велике милосердя» (Щ. 1396).
Цьому завданню Ісус надає велике значення, оскільки пов’язав з ним спеціальні обітниці. «Душі, які поширюють вшанування Мого милосердя, я захищаю все життя, як турботлива мати своє немовля, а в годину смерті буду їм не Суддею, а милосердним Спасителем» (Щ. 1075). Особливо заохочує Ісус священиків, запевняючи, що невиправні грішники будуть каятись під їх словами, коли вони говоритимуть про глибоке Моє милосердя, про співчуття, яке я маю для них  в своєму Серці (Щ. 1521).
Щоб добре виконати це завдання треба спочатку пізнати таємницю Божого милосердя, роздумувати над нею на підставі текстів Святого Письма, енцикліки  Dives in misericordia, Щоденника с. Фаустини або інших книжок на цю тематику, які мають дозвіл Костьолу. Заглиблення в таємницю Божого милосердя в справі створення, спасіння і покликання людини до єднання з Богом на віки, а також досягнення дії милосердної любові Бога в особистому житті народжує основу довіри і милосердя, а також прагнення проголошувати цю правду віри іншим.